Звиваючою дорогою вверх

Ромен Роллан - французький письменник, громадський діяч, вчений-музикознавець, лауреат Нобелівської премії 1915 року..

Письменник народився в сім'ї нотаріуса. Отримав гуманітарну освіту у Вищій нормальній школі в Парижі. У 1895 захистив у Сорбонні дисертацію В«Походження сучасного оперного театру. Історія опери в Європі до Люллі і Скарлатті В». З 1897 року - професор (курс історії музики) Нормальної школи, в 1902 -1912 роках - Сорбонни, за завданням якої організував і очолив музичну секцію Школи вищих соціальних наук. Спільно з

Ж. Комбарье, П. Обрі і іншими заснував журнал «Ревю д'істуар е критик мюзікаль» (В«Revue d'histoire et critique musicaleВ», 1901). Автор досліджень з історії музики, монографій, статей

На початку ХХ століття Роллан створює три біографії - Бетховена, Мікеланджело і Льва Толстого, об'єднані у збірці "Героїчні життя". Автор оспівує втілення високого життєвого ідеалу, поетику боротьби за вічні моральні цінності.

Ромен Роллан створив оригінальні науково-художні дослідження "Музиканти минулого" (1908), "Музиканти сучасності" (1908), "Газель" (1910), "Життя Бетховена" (1903), епопею "Жан-Крістоф" (1904 - 1912), цикли "Трагедія віри" (1897 - 1899, 1913), "Драми революції" (1892 - 1902, 1909) та інші. У цих творах виражено пантеїстичну концепцію світу, природи і відповідні емоційні настрої та спалахи. Саме вони становлять душу Всесвіту, що виражається у творчих пристрастях. Останні для Роллана важать більше, ніж ідеї.

Тема героїчного індивідуалізму виражена в 10-томному романі "Жан-Крістоф". Те, що Крістоф музикант, дає можливість Роллану показати вищий рівень духовності. Адже музика - найповніший вияв емоційної стихії, в ній міститься найглибша сутність світу.

Після постановки циклу його п'єс про Великої Французької революції («Вовки», «Торжество розуму», «Дантон», «Чотирнадцяте липня») він став відомим. Найбільш популярними творами письменника є романи «Жан Крістоф», «Зачарована душа», «Кола Брюньйон».

У роки Першої світової війни Роллан брав участь в європейських організаціях пацифістів, написав велику кількість антивоєнних статей. У день укладення миру письменник опублікував програмну статтю «Декларація незалежності духу» — маніфест, у якому закликав до солідарності європейську інтелігенцію, до об'єднання і спільного захисту духовної свободи, закликав створити символічну республіку Розуму, яка згуртує усі народи і нації. У 1915 році отримав Нобелівську премію з літератури.