Де верба, там і вода

У кожного зі слов’янських народів формувалися свої особливі традиції, що надавали перевагу тим чи іншим деревам і кущам. Верба - одне з найулюбленіших в Україні дерев. У давнину верба була священним деревом у слов’ян. Вважають, що вона уособлювала бога сонця, й тепер у народі кажуть, що "саме сонце п’є воду з вербових листочків, тому вони такі схожі на сонячні промінці". Як особливе, священне дерево, верба тісно пов’язана з культом предків. Навіть назва цього дерева вказує на його священне значення: лат. Verbene - "священні гілки" (так називали гілки лавра, оливи, мирта, які використовувалися у священних обрядах). На слов’янському ґрунті аналогом назви верби є ст. слов, збірне вербье - пруття.
Верба - жіночий символ Світового Дерева, уособлення таємничої сили жінки, плодючості й материнства. Це дерево пов’язане з водою, отже, символізує здоров’я і життя. Вербу вважали прадеревом життя, а Чумацький шлях (Молочну стежку) - її відображенням на зоряному небі. Верба - символ нашого народу. Українське село важко уявити без верб. Їх висаджували на городах, біля ставу, річки, в кінці греблі, на левадах, на дорогах, що вели в село, на пагорбах, на видолинках, на болоті. Отож, верба росте в кожному регіоні України. Вона невибаглива до кліматичних умов. Верба - це символ весни, пробудження природи: «Зацвіла верба, прийшла весна». Верба оберігала людей від пекучого сонця, тому стежки та дороги, які з'єднували села, обсаджували вербником, а білолози схилялись над водою. Найбільша річка України Дніпро укріплює береги саме завдяки вербам, які схиляють свої віти над її руслом. Недарма кажуть: "Там, де росте верба, житиме й річка". 

Походження верби пояснюють по-різному. Одна з легенд розповідає, що плакуча верба була завезена з Китаю: привезли у плетених кошиках якийсь крам, розвантажили й кошики викинули. Одна з гілок прийнялася й виросла в чудове дерево. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток. Існує легенда про Плакучу вербу.

У матері-вдови було троє синів. Вони дуже любили маму. Росли вони добрими, роботящими, приносили радість усім людям. Та от напали на рідну землю вороги. Прийшов до матерів старший:
- Благословіть, мамо, за свій край боротися.
Стиснулося в мами серця, але благословила. Потім прийшов середній. І його мусила благословити. А коли попросив благословення найменший, не витримала:
- Не пущу! - скрикнула. - Один ти у мене залишився!
- А земля у нас теж одна. Хто ж її захистить, як не я?
Ще більше защеміло у матері серце, але провела у дорогу і найменшого сина. А сама щодня виходила на берег річки, синочків рідних виглядала.

Поверталися їх друзі, схиляли перед матір’ю голови, приносили їй невтішні звістки: загинули всі її сини героями. Довго плакала-ридала мама над річкою, не хотіла в хату без дітей вертатися. А на ранок побачили люди на березі вербу, що невтішно додолу схилила свої віти.

Отак на світі з’явилася плакуча верба.

Невибагливість верби, здатність швидко прийматися й рости, а також те, що вона першою з рослин починає зеленіти й розвиватися навесні, надають їй особливого магічного значення в народній свідомості та обрядах, спрямованих на забезпечення родючості, здоров’я.

Верба широко використовувалась у господарстві. З неї будували хати (особливо на півдні України), робили ясла для худоби, кошари, клітки для свійських птахів, корита, човни, музичні інструменти. А на Поліссі майстри плели та й нині плетуть коші, козубки, кошики, меблі, декоративні прикраси, хлібнички. Адже в Україні й досі у багатьох місцевостях процвітає народний промисел— лозоплетіння. З лози плетуть огорожі, тини, перелази, живоплоти.

Верба - чудовий перший весняний медонос. Цвітіння верби навесні - потрійне свято, адже і природа святкує початок весни, і людина радіє першим "котикам", і бджола бере перші мед. "Прийде вербниця, назад земля вернеться", - кажуть про що річне оновлення природи із приходом весни й тимчасове похолодання під час цвітіння верби.

Що ж символізує верба? У народі кажуть: "Де верба, там і вода». Тому криниці копали там, де росла верба". Люди давно помітили, що верба росте біля чистої води, й за допомогою вербового прутика навчилися шукати джерела. Коли копали криницю то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна. А ще кажуть: "Верби довкола водоймищ - воді спокійно і добре, значить, і тобі спокій нестиме така вода. Маєш на душі смуток - притулись: верба забере".

Верба - це символ побачень. Гурт парубків завжди збирався під вербою на «парубочу нараду». Верба символізує згоду, тому чоловіки йшли миритися із своїми жінками під вербу, під нею збиралися й на віче. 

Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні. Верба - це символ весни, пробудження природи: «Зацвіла верба, прийшла весна». Котики верби - то перші квіти на нашому столі, у нашій оселі. Верба згадується й у релігійних міфах. Так, під ноги Христу, який виходив з Єрусалима, кидали молоду зелень. В Україні цю зелень уособлюють гілки верби.

З того часу їм приписують різні магічні властивості. За повір'ям, верба охороняє людей і худобу від усього злого. Застромлена в стіну або під стелею освячена вербова гілка оберігає тварин від пошесті. Розтрушений попіл спаленої верби підвищує врожай і оберігає його від загибелі. Під час граду викидають надвір гілочки свяченої верби, щоб град припинився. Щоб хвора людина одужала, її ударяли освяченою гілкою верби, промовляли: "Не я б'ю, верба б'є (шутка б'є)".

Неділя за тиждень перед Великоднем називається Вербною, або шутковою, квітною. У Вербну неділю святять вербу. Діти тут же біля церкви намагаються проковтнути кілька котиків свяченої гілки, щоб горло не боліло. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою. Верба також вважається чудовим лікарським засобом: відварами вербового гілля знахарі лікували поранених князівських дружинників. За цю властивість "склеювати рани" шанувати її й запорозькі козаки.

У купіль малої дитини теж клали гілку верби. Лихоманку виганяли обкурюванням від спаленої зеленої гілки верби. А якщо раптом зуб заболить, потрібно з'їсти дев'ять бруньок з освяченої гілки верби Вербове листя жінки використовувати як добрий косметичний засіб (ним натирали щоки, щоб були рум’яні). І нині верба широко застосовується у народній медицині. Відомі її дезінфікуючі властивості, здатність очищати воду. Про це в народі кажуть: "Де сріблиться вербиця — там здорова водиця". Виваром свяченої верби миють голову, щоб зняти головний біль. Лікують нею ревматизм, збивають гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рану, а горілку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворювань.

Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу Т. Г. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Незабутні слова Василя Симоненка:

"А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі;
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть..."