10 грудня міжнародна спільнота відзначає День прав людини
(Human Rights Day). Саме у цей день в 1948 році Генеральна Асамблея ООН
прийняла Загальну декларацію прав людини – перший універсальний міжнародний акт
з прав людини.
Загальна декларація прав людини є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Загальною декларацією прав людини започатковано процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, набуття ними універсального характеру.
Під час Другої світової війни виникла потреба в прийнятті
міжнародного білля щодо прав людини. У своєму зверненні до нації президент
США Франклін Рузвельт закликав до захисту того, що він назвав істотними чотирма
свободами: свободи слова, свободи совісті, свободи від страху та свободи від
злиднів. Ця декларація відображала переконання початку 1940-х, за якими захист
прав людини повинен був стати умовою мирних угод після закінчення війни. Статут
ООН підтвердив віру в фундаментальні права, гідність і цінність людської істоти
і зобов’язав усіх членів ООН забезпечити повагу й дотримання людських прав та
основних свобод для всіх без розрізнення щодо раси, статі, мови чи релігії.
Отже, сучасне розуміння прав людини склалося після Другої
світової війни. Кульмінацією цього процесу стало проголошення «Загальної
декларації прав людини» Генеральною Асаблеєю ООН 10 грудня 1948 року.
Елеонор Рузвельт тримає Декларацію прав людини (Фото FDR
Presidential Library & Museum)
«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах», – цією статтею починається Загальна декларація прав людини
Для роботи над підготовкою документу була утворена комісія з прав людини. Членство в комісії за задумом повинно було представляти все людство. До комісії увійшли представники Австралії, Бельгії, Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, Чилі, Китайської Республіки, Куби, Єгипту, Франції, Індії, Ірану, Лівану, Панами, Філіппін, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Уругваю та Югославії. Очолив підготовку проекту Декларації за дорученням генерального секретаря ООН канадець Джон Петерс Гамфрі, який незадовго до того був призначений директором Відділу прав людини ООН.
За декларацію проголосували 40 держав: Афганістан,
Аргентина, Австралія, Бельгія, Болівія, Бразилія, Бірма, Канада, Чилі, Китай,
Колумбія, Куба, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Єгипет, Сальвадор,
Ефіопія, Франція, Греція, Гватемала, Гаїті, Ісландія, Індія, Іран, Ірак, Ліван,
Ліберія, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Нікарагуа, Норвегія,
Пакистан, Панама, Парагвай, Перу, Філіппіни, Таїланд, Швеція, Сирія, Туреччина,
Сполучене Королівство, Сполучені Штати Америки, Уругвай і Венесуела. Голосів
«проти» не було, але 8 делегацій утрималися: Білоруська РСР, Чехословаччина,
Польща, Українська РСР, Радянський Союз, Югославія, Південна Африка та
Саудівська Аравія.
Загальна декларація прав людини» вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона носила рекомендаційний характер, складалася з 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інститути міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Загальна декларація прав людини» перекладена 375 мовами й діалектами мов.
Україна ратифікувала ці пакти у 1973 р. Те ж саме зробили понад сто інших країн світу і, тим самим, вони зобов’язалися привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог.
Коментарі
Дописати коментар