Ювіляри 2020 року: Іван Олексійович Бунін

22 жовтня виповнюється 150 років від дня народження видатного російського письменника Івана Олексійовича Буніна, автора всесвітньовідомих творів: «Жизнь Арсеньева», «Темные аллеи», «Антоновские яблоки» тощо. 

Іван Олексійович Бунін (1870 - 1953) -  письменник і поет, перший російський володар Нобелівської премії з літератури, академік Санкт-Петербурзької Академії наук. Провів багато років життя в еміграції, ставши одним з головних письменників російського зарубіжжя.

Бунін народився 22 жовтня 1870 року у Воронежі, походив із старовинного, хоча й не надто заможного, дворянського роду. Серед його предків були відомі літератори (зокрема, поетеса Анна Буніна, яку називали «російською Сафо», та поет-романтик В. Жуковський, котрий брав участь у звільненні Т. Шевченка з кріпацтва і був одним із літературних «учителів» О. Пушкіна).

Біографія Івана Олексійовича Буніна майже вся складається з переїздів, подорожей (Європа, Азія, Африка). В еміграції Бунін активно продовжує займатися літературною діяльністю, пише кращі свої твори: «Митина любов» (1924), «Сонячний удар» (1925), а також головний в житті письменника роман - «Життя Арсеньєва» (1927-1929, 1933), який приносить Буніну Нобелівську премію в 1933 році. У 1944 році Іван Олексійович пише оповідання «Чистий понеділок». 

Бунін був чудовим перекладачем. Неперевершеним залишається його переклад поеми Г. Лонгфелло «Пісня про Гайявату», який у 1903 р. Академія наук відзначила Пушкінською премією. Буніну належать переклади таких видатних творів світової літератури, як містерії «Каїн» і «Манфред» Дж. Байрона, «Леді Годіва» А. Теннісона, «Кримські сонети» А. Міцкевича. Варто також зауважити, що в 1900 році були опубліковані два бунінські переклади поезій Т. Шевченка — початок «Заповіту» і перші рядки вірша «Закувала зозуленька». А в романі «Життя Арсеньєва «автор назвав Шевченка «достеменно геніальним поетом».

Бунін завжди любив Україну, йому подобалося мандрувати українськими степами, спілкуватися з місцевими жителями, слухати народні пісні. У 1889 році він побував у Харкові та Криму, а через рік здійснив мандрівку за течією Дніпра, відвідавши могилу Тараса Шевченка у Каневі. З 1891 року письменник жив у Полтаві, працював у статистичному бюро, а потім у бібліотеці земської управи. Він з великим інтересом стежив за українською літературою, ходив на спектаклі трупи П. Саксаганського, захоплювався грою славетної актриси Марії Заньковецької. Українська тема згодом стане визначальною для багатьох прозових («На край світу», «Лірник Родіон», «Суходіл «) та поетичних творів письменника

Одна з центральних тем усієї прози Буніна — тема кохання. Ще в 1888 р. юний письменник стверджував у одній із статей: «Кохання, як почуття вічне, завжди живе і юне, служило і буде служити невичерпним матеріалом для поезії; воно вносить ідеальне ставлення і сенс в буденну прозу життя, пробуджує благородні інстинкти душі і не дозволяє зав'язнути у вузькому матеріалізмі і грубому тваринному егоїзмі».

До кращих зразків прози Буніна, написаної на  тему кохання, належать оповідання «Граматика кохання» (1915), «Легке дихання» (1916), «Сни Чанга»(1916) та інші 

Першу світову війну і революцію 1917 р. письменник сприйняв як передвістя близького і неминучого краху Росії. У травні 1918 р. Бунін виїхав з Москви і протягом 1918—1919 pp. жив у Одесі. Глибокий песимізм і різке неприйняття революції відбились в публіцистичній книзі «Окаянні дні» («Окаянные дни», 1920), яку Бунін написав у Одесі під враженням від нових порядків, встановлених у країні більшовиками

У світовій  літературі XX століття Буніну  належить видатне місце. Він був чудовим прозаїком і витонченим ліриком. Творча манера майстра поєднує в собі і сувору виразність гравюри, і яскравий колорит живопису. Бунін тонко зауважив зв'язок людини з історією, із Всесвітом, водночас тверезо усвідомлюючи неприкаяність і самотність людського буття.