Життя стривожений акорд. Частина 6

Василь Дмитрович Кобець - відомий письменник і громадський діяч. Член Національної спілки письменників України (1975), голова Конгресу української інтелігенції Вінниччини від 1996 р. У 2002—2005 рр. очолював Вінницьку письменницьку організацію. Голова обласного літературно-мистецького об'єднання імені Василя Стуса, головний редактор журналу «Собор». Засновник літературної й громадсько-політичної премії «Патріот України» імені Василя Стуса

Василь Кобець народився 4 листопада 1943 р. в селі Слободище Іллінецького району Вінницької області у селянській родині. . У 1972 р. заочно закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. За фахом — журналіст. Ще, будучи студентом, працював у Самборі на Львівщині в газеті «Червоний прапор», а з 1972 р. — в газеті «Трудова слава» в Іллінцях на Вінниччині та в обласній газеті «Вінницька правда». З 1975 р. — на творчій роботі.

Василь Дмитрович був командиром молодіжного літературно-пошукового десанту, який пройшов шляхами Миколи Трублаїні до Мурманська. Працював у студентському загоні в Заполяр'ї, у геологічній експедиції на Ямалі, на спорудженні Байкало-Амурської магістралі в Сибіру.

Перша публікація — вірш в іллінецькій районній газеті в 1958 р. Перша велика добірка віршів з передмовою В. Юхимовича — в журналі «Україна». Автор понад сорока поетичних, прозових та публіцистичних книг. Основні з них: · поетичні збірки — «Жайворонки в серці» (1974), «Повнозерниця» (1977), «Високе літо» (1980), «Свято нашої зустрічі» (1988), «Не остання любов, не остання…» (2000), «Автограф для Вас» (2004), «Під знаком Скорпіона» (2005), «Болить душа…» (2005), «Свободу не спинити!» (2005), «Поранений птах» (2005), «Любов, любисток, листопад…» (2005), «Прийти в цей світ» (вибрані твори) (2006), «Сім днів до Різдва» (2006), «Почнемо з чистої сторінки» (2006), «Богунський шлях» (2009), «Іллінецький метеорит» (2009), «Що запишу у Книгу Життя?» (2010), «Нехай святиться ім'я твоє…» (2010), «Любити ближнього» (2012), «Любов моя, тривога і печаль» (2012), «Благословіть» (2013), «Сторожові вогні» (2016); романи — про нафтовиків «Юрський горизонт» (1985), «Не осуди свого кохання» (1991), «Уренгойський циклон» (2013); · повісті — «Поле моє» (1975), «Джерела б'ють» (1976), «Будень, як свято» (1978), для малих читачів «Осінні дзвони» (1982), «Вересневий день» (1988), «Незвичайна знахідка у старій хаті, або Житіє „індуса“ Тія» (2001), «Пригоди полярних робінзонів» (2010), «Дана, Василько та білий світ» (2010), «Повертаюся в рідний Брусилів» (2010), «Бережи свою фортецю» (2011), «Сини лукавого насіяли кукіль» (2012), «Діаманти для апельсинової змеї» (2013), мемуарно-публіцистичної про Михайла Стельмаха «Зійдуть сніги, і правда проросте»

Василь Дмитрович кобець має нагороди: Кавалер орденів УПЦ (КП): Св. Архистратига Михаїла, Св. рівноапостоль -ного кн. Володимира Великого, Покрови Пресвятої Богородиці (2013). Почесна відзнака «За заслуги перед Вінниччиною» (2016). Лауреат літературних премій ім. Миколи Трублаїні за першу книгу поезій «Жайворонки в серці» (1974), ім. Михайла Коцюбинського (1986) за роман «Юрський горизонт» та збірку поезій «Свято нашої зустрічі», Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка, премії Івана Богуна за громадську діяльність, ім. М. Стельмаха журналу «Вінницький край» (2012)

Дмитренко Жанна Віталіївна - поетеса, авторка збірок, передусім громадянської лірики та віршів історико-краєзнавчої тематики: «Берег щастя і надії» (2006), «Витава» (2008), «Дорогі мої земляки» у 3-х т. (2010-2013), «Носовецька левада» (2011), «Дві райдуги» (2013), «Іменем Майдану» (2015), вибраного «Нитка Аріадни» (2016); публікацій у періодиці, у тому числі наукових і науково-популярних статей у фахових виданнях з питань історії та культури.

Членкиня НСПУ з 2019 р.

Народилася Жанна Дмитренко 25 листопада 1951 року у селі Носівцях Гайсинського району Вінницької області. Випускниця Вінницького державного педагогічного інституту (1972). Працювала в системі освіти та культури на Вінниччині, була на державній службі. Займається громадською та просвітницькою діяльністю. Депутат Вінницької обласної ради.

Поетичне слово Жанни Віталіївни живе і дзвінке, сповнене життєвої енергії та динаміки. Стихія українського пісенного слова становить квінтесенцію поезій авторки. Народна пісня, винесена з рідної хати, стала джерелом її натхнення. Чимало віршів поетеса присвячує рідній землі – селу Носівці Гайсинського району.