День слов'янської писемності та культури

Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. Видатні візантійські просвітителі Кирило і Мефодій дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, перекладаючи церковнослов’янською мовою богослужебні книги та Євангеліє, відкриваючи при церквах школи. Вони також упорядкували слов’янський алфавіт, заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користуються понад 250 млн. людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.

Вшанування пам’яті засновників слов’янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851. В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено відповідно до Указа Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004.

Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки - глаголиця і кирилиця. Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур. Мова, яку запровадили Кирило й Мефодій, стала мовою східнослов'янських народів, отже, й українського.

Писемність, мова — то є душа кожної нації, її святощі, її найцінніший скарб… В мові — наша давня й нова культура, ознака нашого національного визнання. Нестора часто називають істориком – батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічного викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в "Повісті временних літ". "Повість временних літ" - перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності.

Українська література зародилася у найдавніші часи і розвивалася відповідно до історичних етапів становлення Української держави. За допомогою мистецтва слова створено своєрідний заповіт минулих поколінь прийдешнім. Початок зародження «літературної літератури» українські вчені-літературознавці ведуть від «Енеїди» І. Котляревського (1798), після якого були Г. Квітка-Основ’яненко, Т. Шевченко, П. Куліш, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, П. Мирний, І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка і десятки інших талановитих авторів. Всі вони – класики, визнані часом і вдячними читачами багатьох поколінь.

Книга творить людину, вона є найкращим і найціннішим скарбом. Та з-поміж безлічі книг виділяються ті, що ввібрали в себе досвід віків і мають для народу значення заповітне. Це класичні українські літературні твори. Котляревський своєю «Енеїдою» об’єднав українське слово і світову культуру. "Енеїда" - перший твір, написаний живою українською мовою, на народній основі

Вихід у світ “Енеїди” став епохальним явищем в історії української культури. Значення «Енеїди» ще й у тому, що цим безсмертним твором Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою. Цим твором автор довів, що і й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів. «Енеїда» – чи не єдиний твір у Європі, що став народним.