 |
| Так виглядав Народний дім на початку 20-го сторіччя |
Народний дім — культурно-просвітницька установа повітового Комітету попечительства про народну тверезість. Нижче публікуємо матеріал з історії бібліотеки Народного дому за науковою розвідкою Л. Лисої «Народний дім у Віниці» із сайту «Вінницький краєзнавчий музей» — неофіційного сайту музею. Мета створення попечительств — захист населення від пияцтва через контроль за торгівлею алкогольними напоями, а також створення умов для культурного дозвілля народу. Завідували справами попечительств місцеві комітети. Губернський комітет мав очолювати губернатор, а в повітах — повітові предводителі дворянства. Місцевий комітет почав діяти в липні 1896 р. під керівництвом предводителя дворянства Вінницького повіту, полковника у відставці графа Дмитра Федоровича Гейдена.
У 1899 році Дмитро Федорович звернувся до Вінницької управи з клопотанням: він пропонував міській думі виділити в центральній частині міста, біля бульвару, земельну ділянку під будівництво Народного дому і надав план ділянки. У своїй записці граф відзначив, що для молоді позашкільного віку немає жодної культурної установи, її саме може привабити Народний дім, тому й бажано його розташувати в упорядженому центрі Вінниці. У думі більшість гласних вважала, що «... народний дім повинен мати місце там, де бувають скупчення народу, де товчок, де базар... ». Тому у 1902 році Народний дім було зведено на околиці міста, на Тюремній площі, яка розташовувалася в районі заводів, майстерень та близько до передмість — Дубовецької слобідки, Старого міста, Великих і Малих Хуторів, звідки й варто сподіватися на відвідувачів майбутнього закладу.
Споруда виходила однією стороною на Олександрівський проспект (нині — проспект Коцюбинського), іншою — на Замостянське шосе, а фасадом — на Тюремну площу. Позаду містилися склади і тюрма. Тепер на цьому місці знаходиться Будівельний технікум — у 1941 році, під час гітлерівської окупації, Народний дім було зруйновано.
Будівля Народного дому була зведена за спрощеним проектом, підготовленим Міністерством фінансів, якому підпорядковувались попечительства про народну тверезість. Проект експонувався на Паризькій виставці 1900-го року та був схвалений губернським комітетом.
У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї зберігається колекція книг, виданих наприкінці XIX — початку XX ст. для народних бібліотек. Вони різні за тематикою, невеликого формату й обсягу (зазвичай близько 20 сторінок), в доступному викладі, надруковані великими літерами, з виразними малюнками на обкладинці. Серед вихідних даних звертають на себе увагу позначки: «Для народного читання», «Народна бібліотека», «Для публічних читань».
В Народному домі, згідно плану, розташувалися чайна, бібліотека, зал зі сценою, школа, книжковий склад-крамниця. Тут простий люд міг збиратися вечорами, або вихідними в просторому та світлому поміщенні, щоб культурно провести дозвілля, причому без особливих затрат (склянка чаю коштувала 1 коп., а бідним — безкоштовно, пляшка фруктового квасу — 20 коп., сельтерської води — 11 коп.). Для розумних розваг пропонувалися бесіди, читанням, перегляд спектаклів, гімнастичні ігри, лазіння на жердину з призами, біг в мішках, змагання в городки, кеглі, шашки. Все це мало відволікати людей від пияцтва.
Згідно плану бібліотека складалася з наступних приміщень:
"Читальня 5,17 кв.м
Библиотека 28,44 кв.м
Корридор 2,59 кв.м
Комната 8,10 кв.м
Передняя 13,65 кв.м
Итого 87,96 кв.м"
Зала, названа у плані «бібліотекою» (по-сучасному — це абонемент), призначалась для зберігання і видачі книг додому. Читальня мала відкриту полицю періодики. Серед періодичних видань, які отримувала бібліотека, — журнали «Крестьянин», «Витязь» (для нижніх чинів, тобто солдат), «Дружеские речи», «Беседа». Правда, не завжди ці видання вчасно надходили до бібліотеки. Так, у листі від червня 1914 року до повітового Комітету попечительства про народну тверезість бібліотекар Костянтин Молдавський скаржиться, що
Бібліотечний фонд комплектувався виключно за рекомендаційним списком. В каталозі книг для народу за 1906 р. значиться понад 800 найменувань книг художньої, морально-етичної, історичної, природничої, медичної тематики.
Лист від 7-го лютого 1914 р. голови Подольського губернського Комітету попечительства про народну тверезість Повітовому Комітету:
Про діяльність бібліотеки Народного дому свідчать наступні дані за 1903-1908 рр.
Роки | Число читачів | Книг, газет (прим.)
«…в библиотеке до сих пор не получен ни один номер» передплаченого журналу «Трезвые Всходы».На початку минулого століття посада бібліотекаря вважалася престижною. 24 лютого 1914 р. на ім’я графа Д. Ф. Гейдена, голови повітового Комітету попечительства про народну тверезість, надійшли два листи від претендентів на вакантну посаду бібліотекаря. Один з листів належав дворянці і вдові Надворного Радника Вассі Демидівні Поплавській. Вона просить надати їй місце завідувачки бібліотеки «так как после смерти мужа средства на жизнь у меня очень ограничены». Місце бібліотекаря отримав другий претендент — Костянтин Костянтинович Молдавський, як такий, що мав досвід бібліотечної роботи. Він «…заведовал библиотекой при книжной лавке Винницкого Отделения Подольского Епархиального Училища Совета...», міг «руководить выбором книг для читателей с элементарным образованием и держать библиотеку в порядке. Костянтин Костянтинович отримав освіту в Подільській Духовній Семінарії (2 класи) і служив учителем в міністерському народному училищі.
Бібліотечний фонд комплектувався виключно за рекомендаційним списком. В каталозі книг для народу за 1906 р. значиться понад 800 найменувань книг художньої, морально-етичної, історичної, природничої, медичної тематики.
 |
| Лист від 7-го лютого 1914 р. голови Подольського губернського Комітету попечительства про народну тверезість Повітовому Комітету. |
"Даю знать Уездному комитету, что на текущий год на средства Губернского Комитета выписана для Винницкой народной библиотеки-читальни издаваемая в городе Киеве Киевским обществом распространения русского печатного слова ежедневная национально-русская политическая, общественная и литературная газета "Киев".
Про діяльність бібліотеки Народного дому свідчать наступні дані за 1903-1908 рр.
Роки | Число читачів | Книг, газет (прим.)
1903 | 7278 | 3824
1904 | 11407 | 3824
1905 | 9015 | 3283
1906 | 11260 | 4733
1907 | 12740 | 6725
1908 | 586 | —
Однак бібліотека-читальня не давала бажаних результатів, оскільки населення було малограмотним. До того ж діяльність комітету гальмувала нестача власних коштів та відмова казни в регулярних субсидіях. За таких обставин він змушений був закрити чайну, здати в оренду сцену Народного дому. Нарешті 27 вересня 1907 комітет запропонував міській управі взяти на тимчасове утримання школу і бібліотеку, через закриття яких постраждала б прошарок міської бідноти. З 1 січня 1908 постановою Вінницькій думи Народний дім перейшов у розпорядження міста.
Через рік Д. Ф. Гейден надіслав у думу листа, в якому повідомляв про безпідставне закриття управою бібліотеки, та попереджав, що комітет буде вимагати повернення йому Народного дому, якщо влада не має наміру відновити роботу бібліотеки.
Дума відповіла доволі різко: «... для чого існує бібліотека... ніякий народ її не відвідує... лише кілька молодих євреїв з'являються... ще рідше випадки видачі книг додому (1-2 на тиждень)... існування бібліотеки зводиться до витрат на утримання бібліотекарки — 300 рублів щорічно — і використання нею безкоштовної квартири в Народному домі... Комітет сам дійшов до необхідності закрити не тільки бібліотеку, а й школу і Народний дім, але мирився з цією необхідністю. Останній вимагає воскресити те, що давно померло: адже не можна заперечувати поступового конання всієї справи з народним установами: де народні читання, народні розваги, народна чайна... така ж, природно, доля приготована народній бібліотеці». Дума підкреслювало, що передача місту будинку, який стоїть на міській землі, рухається законним порядком. Тільки на цій підставі дума прийняла у ведення міського правління збиткову установу і змушена терпіти збитки, поки не реконструює будівлю під який-небудь великий навчальний заклад.
Попечительства про народну тверезість з Народними домами в підтримку було створено під егідою влади. Хоча в подальшому влада залишила функціонувати їх на громадських засадах, але під найсуворішим контролем та жорсткою регламентацією зі свого боку. Тому Народний дім не міг бути переданий в будь-яке інше відомство, поки існувало попечительство: під його керівництвом Народний дім продовжував діяти головним чином на кошти, що надходили від оренди різними установами більшої частини приміщень.
Лист від 22 лютого 1914 року Голови Подільського Губернського Комітету попечительства про народну тверезість циркулярно Повітовим Комітетам:
Лист від червня 1914 року бібліотекаря К. К. Молдавського у Вінницький повітовий Комітет попечительства про народну тверезість:
Прошеніє від 24-го лютого 1914 р. Його Сіятельству Попечителю народної тверезості Вінницького повіту графу Гейдену дворянки і вдови Надворного Радника Голови Ново-Ушицького З'їзду Мирових Суддів Васси Демидівни Поплавської проживання в 1-ій частині міста Вінниці по вул. Петра Могили в буд. № 38:
Прошеніє від 24-го лютого 1914 р. Його Сіятельству Попечителю народної тверезості Вінницького повіту графу Гейдену потомственного почесного громадянина Костянтина Костянтиновича Молдавського:
Стан з утриманням бібліотек-читален Вінницького Повітового Комітетеу попечительства про народну тверезість характеризує Доповідна записка від 21 лютого 1914 р. (зареєстрована 25 числа) Його Сіятельству Попечителю народної тверезості Вінницького повіту графу Гейдену дільничного попечителя про народну тверезість Острожецької волості священника села Великого Острожка Василия Спевачевского (?):
Продовження Доповідної записки:
На період першої світової війни будинок був переданий у розпорядження Вінницького відділення Російського товариства Червоного Хреста під збірний пункт призовних ратників і лазарет.
13 жовтня 1917 р. Вінницька рада робітничих і солдатських депутатів вирішила передати Народний дім виконкомові. Відтоді примiщення активно використовувалося більшовиками для мітингів, поширення революційної літератури, пропаганди пролетарської ідеології.
На початку 1918 р. більшовики перетворили Народний дім на районний клуб для робітників і солдатів. Наказом відділу народної освіти Поділля від 28 серпня 1920 року бібліотека Народного дому оголошувалася націоналізованою. Згодом книгозбірню було реорганізовано в 2-гу району бібліотеку імені Н. К. Крупської.
На фасаді будинку № 13 — меморіальна дошка з написом: «В цьому будинку в 1941-1942 рр. знаходився штаб підпільної організації, якою керував Герой Радянського Союзу І. В. Бевз».
Іван Васильович Бевз (1903-1943) служив у лавах Червоної Армії в 1919-1927 роках . Брав участь у боях проти денікінців та врангелівців. У 1927—1928 роках — на комсомольській роботі в м. Жмеринці (Вінницька область). З 1928 року — член ВКП(б). В 1929—1937 роках — на партійній роботі у Вінниці і Могилеві-Подільському (Вінницька область), обирається членом міськкому партії та депутатом міської Ради. З 1937 року до початку Великої Вітчизняної війни працював директором Вінницького драматичного театру, і директором міської бібліотеки. 1940 був виключений з партії «за слепое доверие и близорукость».
Рішенням Вінницького обкому КП(б)У у першій половині липня 1941 І. В. Бевз був призначений керівником підпільної організації у Вінниці. З непримітним будиночком на тихій Депутатській вулиці межували великий сад та двір з декількома виходами. Усе це робило бібліотеку зручним місцем для конспіративних зустрічей. Першими членами підпільної в організації І. В. Бевза стали саме працівники книгозбірні. За їх допомогою встановлювався та підтримувався зв’язок з потрібними людьми. Герой Радянського Союзу Л. Ратушна саме через бібліотеку знайшла шлях до підпілля.
У липні 1942 Іван Васильович Бевз з групою підпільників був схоплений гітлерівцями, а 13 січня 1943 розстріляний. За видатні заслуги, мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року керівнику Вінницької міської підпільної організації Бевзу Івану Васильовичу посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
В повоєнні часи левову частку роботи бібліотеки, як ідеологічної установи, складали заходи з пропаганди політики комуністичної партії Радянського Союзу. Виставки «Рішення XXI з'їзду в дії» (1959 р.) «Плани партії кличуть до звершень» (1966 р.) «Трудова доблесть» (1975 р.) — типові для тих часів. В 50-70-ті роки книгозбірню очолювала Бетя Сергіївна Гладштейн. В 1974 році в колектив бібліотеки прийшла Ніна Іванівна Браніцька, випускниця Київського інституту культури. Через декілька років вона очолила книгозбірню.
В 1989 р. бібліотеку переселяють до ошатного двоповерхового будинку — колишнього купецького особняка — на проспекті Коцюбинського. З 1976 року бібліотека ім. Н. Крупської увійшла до складу новоутвореної централізованої бібліотечної системи м. Вінниці.
1905 | 9015 | 3283
1906 | 11260 | 4733
1907 | 12740 | 6725
1908 | 586 | —
 |
| Кутовий штамп бланку бібліотеки. |
 |
| Заява бібліотекаря Костянтина Костянтиновича Молдаванського від 2-го грудня 1914 р. |
Заява бібліотекаря Костянтина Костянтиновича Молдаванського від 2-го грудня 1914 р.:
"Вследствие приключившейся болезни - воспаления левого лёгкого - я не могу временно исполнять обязанности библиотекаря. Врач, пользующий меня заявил, что при нормальном течении болезни мне можно будет выходить из квартиры только около 17-18 числа, текущего месяца. В моё отстутствие в библиотеке часа два после обеда, будет заниматься ежедневно мой сын, ученик 6-го класса Винницкого реального училища.Заявляю об этом Комитету, честь имею покорнейше просить, разрешить мне эту льготу до моего выздоровления".
 |
| Лист від 10-го лютого 1914 р. голови Подольського губернського Комітету попечительства про народну тверезість Вінницькому повітовому Комітету |
Лист від 10-го лютого 1914 р. голови Подольського губернського Комітету попечительства про народну тверезість Вінницькому повітовому Комітету:
"Препровождая при этом 60 экземпляров изданной Комитетом по устройству празднования 300-летия Дома Романовых, народной юбилейной картины, изображающей моления на царство Михаила Феодоровича, прошу Уездный Комитет снабдить этой картиной народный дом и библиотеки попечительства о народной трезвости".
 |
| Лист від 22 лютого 1914 року Голови Подільського Губернського Комітету попечительства про народну тверезість циркулярно Повітовим Комітетам |
"Предлагаем Уездным Комитетам представить Губернскому Комитету отчёты о деятельности Уездных попечительств о народной трезвости за 1913 год".
 |
| Лист від червня 1914 року бібліотекаря К. К. Молдавського у Вінницький повітовий Комітет попечительства про народну тверезість |
"Отношением от 30 мая с. г. за № 133 Комитет уведомил меня, что в вверенную мне библиотеку выписан, за счёт Главного Управления неокладных сборов и казённой продажи питей,один экземпляр ежемесячного антиалкогольного журнала "Трезвые Всходы". Уведомляю Комитет, что в библиотеке до сих пор не получен ни один номер упомянутого журнала".
 |
| Прошеніє від 24-го лютого 1914 р. Його Сіятельству Попечителю народної тверезості Вінницького повіту графу Гейдену дворянки і вдови Надворного Радника Голови Ново-Ушицького З'їзду Мирових Суддів Васси Демидівни Поплавської проживання в 1-ій частині міста Вінниці по вул. Петра Могили в буд. № 38 |
"Честь имею покорнейше просить Ваше Сиятельство представить мне место заведовать библиотекой в Винницком Народном доме, так как после смерти мужа средства на жизнь у меня очень ограничены".
 |
| Прошеніє від 24-го лютого 1914 р. Його Сіятельству Попечителю народної тверезості Вінницького повіту графу Гейдену потомственного почесного громадянина Костянтина Костянтиновича Молдавського |
"Узнав, что при библиотеке Винницкого Народного Дома открылось место библиотекаря, честь имею покорнейше просить Ваше Сиятельство предоставить это место мне. При этом присовокупляю, что с обязанностями библиотекаря я знаком, так как заведовал библиотекой при книжной лавке Винницкого Отделения Подольского Епархиального Училища Совета о чём имею удостоверение Председателя училищного Совета священника О. Викула. Могу руководить выбором книг для читателей с элементарным образованием и держать библиотеку в порядке. Образование я получил в Подольской Духовной Семинарии, в которой окончил 2 класса. Служил учителем в министерском народном училище. Все нужные документы будут предоставлены мною при первом требовании. Февраля 21 дня 1914 г. Жительство моё в ч. 1 Винницы, Хлебная улица, дом № 16-й".
 |
| Стан з утриманням бібліотек-читален Вінницького Повітового Комітетеу попечительства про народну тверезість характеризує Доповідна записка від 21 лютого 1914 р. (зареєстрована 25 числа) |
"В селе Большой Острожок по моей инициативе устроено здание в 1890-1900 гг. со специальною целью для народной пользы на средства местных крестьян при субсидии в 300 руб. от Винницкого Комитета народной трезвости - здание, называемое народной читальней, в которой в былое время помещалась чайная и книжный склад для народного чтения. Самое здание деревянное, на дубовых столбах, под деревянной крышей на земляном полу о трёх комнатах. В прошедшее время, при отпускавшемся ежегодном посильном пособии от Комитета, здание функционировало с некоторой более или менее очевидною пользою для населения. В настоящее время, с прекращением субсидий и закрытием чайной, здание, не поддерживаемое никем, предоставлено самому себе и разрушительному..."
 |
| Продовження Доповідної записки |
"...разрушительному влиянию времени. И оставшееся без ремонта за неимением каких бы то ни было частных средств, постепенно разрушается, начиная со стен и окон; и не трудно предсказать разрушение его в близком будущем.С другой стороны, ещё более жаль, что бывшая народная читальня не может быть закономерно утилизирована в пользу того же самого населения. В настоящее время община местных крестьян в лице своих лучших представителей: братчиков и членов общества трезвости, имея разрешение от гражданского начальства на открытие в Б. Острожке ссудо-сберегательного товарищества и потребительской лавки, затрудняется в приискании удобного помещения; и крайне нуждаяся в таковом, взирает беспомощно на разваливающееся своё достояние, без никакой для них пользы, и осмеливается почтительнейше обратиться под защиту и гуманное содействие Вашего Сиятельства о разрешении и о неимении препятствий со стороны Комитета (в виду затраты последним некоторой части строительной субсидии)перестроить, оборудовать в народную пользу ветшающее здание, и о сем просить изъявить Вашего Сиятельства благосклонное разрешение".
13 жовтня 1917 р. Вінницька рада робітничих і солдатських депутатів вирішила передати Народний дім виконкомові. Відтоді примiщення активно використовувалося більшовиками для мітингів, поширення революційної літератури, пропаганди пролетарської ідеології.
На початку 1918 р. більшовики перетворили Народний дім на районний клуб для робітників і солдатів. Наказом відділу народної освіти Поділля від 28 серпня 1920 року бібліотека Народного дому оголошувалася націоналізованою. Згодом книгозбірню було реорганізовано в 2-гу району бібліотеку імені Н. К. Крупської.
У 1930-ті роки бібліотека переїздить до будинку № 13 на вул. Депутатській (тепер — вул. Бевза). У 1935-му році до бібліотеки записався 371 читач. В тому числі — 271 робітник, 67 інженерно-технічних працівників, 33 службовця. Читачам було видано 3706 книжок. З них переважну більшість складала художня література (2968 книг) та видання російською мовою (1981 книга). В бібліотеці регулярно випускалась стіннівка «Голос читача» — орган пересувного сектору бібліотеки. Один з її випусків знайомить читачів з романом М. О. Островського «Як гартувалась сталь», написаним у 1932 році, та з романом В. Гюго «93 рік».
 |
| Будинок № 13 на вулицы Депутатській, який займала бібліотека в 1930-ті - 1989-й роки. |
 |
| У 1935-му році до бібліотеки записався 371 читач. В тому числі - 271 робітник, 67 інженерно-технічних працівників, 33 службовця. |
 |
| У тому ж 1935-му році читачам було видано 3706 книжок. З них переважну більшість складала художня література (2968 книг) та видання російською мовою (1981 книга). |
 |
| Черговий випуск "Голосу читача" - органу пересувного сектору бібліотеки. Він знайомить читачів з романом М. О. Островського "Як гартувалась сталь", написаним у 1932 році, та з романом В. Гюго "93 рік". |
Іван Васильович Бевз (1903-1943) служив у лавах Червоної Армії в 1919-1927 роках . Брав участь у боях проти денікінців та врангелівців. У 1927—1928 роках — на комсомольській роботі в м. Жмеринці (Вінницька область). З 1928 року — член ВКП(б). В 1929—1937 роках — на партійній роботі у Вінниці і Могилеві-Подільському (Вінницька область), обирається членом міськкому партії та депутатом міської Ради. З 1937 року до початку Великої Вітчизняної війни працював директором Вінницького драматичного театру, і директором міської бібліотеки. 1940 був виключений з партії «за слепое доверие и близорукость».
Рішенням Вінницького обкому КП(б)У у першій половині липня 1941 І. В. Бевз був призначений керівником підпільної організації у Вінниці. З непримітним будиночком на тихій Депутатській вулиці межували великий сад та двір з декількома виходами. Усе це робило бібліотеку зручним місцем для конспіративних зустрічей. Першими членами підпільної в організації І. В. Бевза стали саме працівники книгозбірні. За їх допомогою встановлювався та підтримувався зв’язок з потрібними людьми. Герой Радянського Союзу Л. Ратушна саме через бібліотеку знайшла шлях до підпілля.
В повоєнні часи левову частку роботи бібліотеки, як ідеологічної установи, складали заходи з пропаганди політики комуністичної партії Радянського Союзу. Виставки «Рішення XXI з'їзду в дії» (1959 р.) «Плани партії кличуть до звершень» (1966 р.) «Трудова доблесть» (1975 р.) — типові для тих часів. В 50-70-ті роки книгозбірню очолювала Бетя Сергіївна Гладштейн. В 1974 році в колектив бібліотеки прийшла Ніна Іванівна Браніцька, випускниця Київського інституту культури. Через декілька років вона очолила книгозбірню.
 |
| Іван Васильович Бевз (1903-1943). |
 |
| Анастасія Медвідь (1921-1943). |
 |
| Ляля Ратушна (1921-1944). |
 |
| Тарас Фокович Кузьмін (1913-1955). |
 |
| Трофим Іванович Тимченко (1895-1944). |
 |
| Будинок № 8 в перевулку Фрунзе, де вроки війни містилася підпільна типографія «Україна». |
 |
| Друкарська машинка і набір шрифтів, якими користувалися підпільники. |
 |
| Одна з листівок, випущених підпільною друкарнею «Україна», сповіщає населення про наступ радянських військ по всьому фронту. |
 |
| На світлині — члени Вінницького підпільного комітету. Стоять (зліва направо): Олександр Васильович Кузнєцов (воював у складі 708-го стрілецького полку, пізніше – начальник штабу партизанської розвідки і заступник командира з'єднання); Василь Єрмолайович Нижник (секретар Вінницького обкому партії, на початку війни працював на політичній роботі в 50-й армії). Сидять (зліва направо): Яків Іванович Мельник (полковник НКВС, командир з’єднання, призначений Українським штабом партизанського руху); Дмитро Тимофійович Бурченко (зустрів війну на посаді другого секретаря Вінницького обкому КП(б)У); Михайло Іванович Владимиров (майор, учасник боїв із фінами). |
4.jpg) |
| 11 березня 1969 року.На читацькій конференції, присвяченій Вінницькому підпіллю, виступає відомий краєзнавець Євдокія Василівна Горб (1911-1997). |
 |
| 1959-й рік. Позачерговий XXI з'їзд КПРС розглянув та затвердив семирічний план розвитку країни. В бібліотеці проходять заходи з пропаганди рішень з’їзду партії. |
 |
| 1959-й рік. Завідувачка бібліотеки Бетя Сергіївна Бронштейн проводить голосні читання для робітниць цеху ручної вишивки проводить. |
 |
| 1970-й рік. Екскурсіюп по бібліотеці проводить Бетя Сергіївна Гладштейн. Стенд присвячений героям Вінницького підпілля «Їх подвиги в пам’яті вічні, прославлені їх імена». |
 |
| У 1962 році вийшла документальна повість Івана Овксентійовича Безуглого «Таємниці Вервольфа» присвячена Вінницькому підпіллю. Бібліотечна реклама книги. |
 |
| 1966-й рік. Пропаганда рішень XXIII з'їзду КПРС з п’ятирічного плану розвитку господарства на 1966—1970. |
 |
| 1975-й рік. Молодий спеціаліст Ніна Іванівна Браніцька проводить огляд матеріалів представлених на виставці «Трудова доблесть». |
 |
| 1970-ті роки. Серед колег в центральній міській бібліотеці. В нижньом ряду сидять гості - учасники Великої Вітчизняної війни. Стоять (зліва направо): Любов Іванівна Гунченк, Ніна Іванівна Кисельова, Григорій Євсейович Циба, Ольга Іванівна Мараренко, Ольга Іванівна Павленко (Борісова), Ольга Микитівна Пофтальна, Ольга Володимирівна Шаламай, ?, Лілія Володимирівна Мельгунова. |
 |
| На ганку бібліотеки по вул. Депутатська, 13 серед колег Н. Т. Пономаренко та Б. С. Гладштейн. |
 |
| Початок 2000-х років. Зліва направо: Лідія Федорівна Гнатенко, Ніна Іванівна Браніцька (на той час завідувачка бібліотеки), Матієнко (Сущенко) Тетяна Володимирівна, Ольга Миколаївна Вергун. |